Методи дисциплінування та вік дитини
Методи дисциплінування, що використовуються батьками, повинні ґрунтуватись на відповідних віку очікуваннях. Наприклад, пояснюючи однорічному малюку, чому його сварять за те, що він ударив братика, ви не просунетесь далеко, оскільки дитина ще не може зрозуміти вашу аргументацію. Далі у статті пропонуються найбільш ефективні методи та прийоми, що враховують особливості віку дітей.
- Позитивне підкріплення – зосередження уваги на позитивній, а не на поганій поведінці. Батьківська увага – це одна з найпотужніших форм позитивного підкріплення. (Детальніше про це читайте у статті «Переваги позитивного підкріплення».)
- Переспрямування – цей прийом передбачає простий акт переспрямування своєї дитини на правильну поведінку.
- Словесна інструкція/пояснення – пояснення того, чого ви хочете від дитини, і головне, чому ви цього хочете, може допомогти їй розвивати розважливість і вміння розуміти ситуацію.
- Тайм-аут – даний прийом передбачає фізичне вилучення дитини із проблемної ситуації. Дитину відправляють на нейтральну, «нудну» територію, наприклад, у кут кімнати без іграшок і телебачення, ігнорують її, доки вона не заспокоїться. Тайм-аути не повинні тривати довше п'яти хвилин. Правило передбачає одну хвилину покарання на один рік життя дитини.
- Установлення правил – пояснюйте ваші правила й будьте готові повторювати їх, доки дитина не навчиться дотримуватись їх самостійно.
- Заборона виходити з дому (обмеження переміщень) – ця методика покарання ефективна при взаємодії з дітьми шкільного віку та підлітками, вона передбачає обмеження свободи пересування вашої дитини в рамках певного місця, як правило, вдома або в межах дитячої кімнати.
- Позбавлення привілеїв – діти повинні знати, що привілеї приходять звідповідальністю, їх треба заробити. Для більшої ефективності цей метод треба застосовувати рідко. Використовуючи його, ви на певний час позбавляєте дитину привілеїв, тобто того, що вона цінує, наприклад, перегляду телевізора або гри із другом.
Вік:
Від народження до півтора років
Ефективні методи:
- Позитивне підкріплення.
- Переспрямування.
Неефективні методи:
- Словесна інструкція/пояснення.
- Тайм-аут.
- Установлення правил.
- Заборона виходити з дому.
- Позбавлення привілеїв.
Від півтора до трьох років
Ефективні методи:
- Позитивне підкріплення.
- Переспрямування.
- Словесна інструкція/пояснення.
- Тайм-аут.
Неефективні методи:
- Установлення правил.
- Заборона виходити з дому.
- Позбавлення привілеїв.
Від чотирьох до дванадцяти років
Ефективні методи:
- Позитивне підкріплення.
- Переспрямування.
- Словесна інструкція/пояснення.
- Тайм-аут.
- Установлення правил.
- Заборона виходити з дому.
- Позбавлення привілеїв.
Від тринадцяти до шістнадцяти років
Ефективні методи:
- Позитивне підкріплення.
- Словесна інструкція/пояснення.
- Установлення правил.
- Заборона виходити з дому.
- Позбавлення привілеїв.
Неефективні методи:
- Переспрямування.
- Тайм-аут.
Неефективне дисциплінування дітей
- Не існує такого поняття, як ідеальні батьки. Виховання часто відбувається методом спроб і помилок, до того ж розвиток дитини часто супроводжується непередбаченими ситуаціями та проблемами. Але є деякі поширені помилки в установленні дисципліни, яких припускаються у той чи інший момент майже всі батьки. Далі наводяться чотири найтиповіші з них.1. Батьки звертають увагу на поведінку, не варту уваги.Ниття, крики й нестерпну поведінку важко ігнорувати. Але звертати увагу на такі прояви означає йти за примхами своєї дитини.Дітям необхідно багато позитивної уваги до їх хорошої поведінки. Але така поведінка, наприклад, як тиха гра, спокійне сидіння на місці й дотримання черги, часто залишається непоміченою. Отже, у спробі отримати більше уваги ваша дитина може відчувати спокусу поводитись погано.Будь-який тип уваги, й негативний також, дає дітям позитивне підкріплення, тобто закріплює дану модель поведінки. Тому іноді все ж більш ефективно проігнорувати помірні прояви поганої поведінки.2. Батьки розглядають поведінкові проблеми в короткостроковій перспективі.Ще одна велика помилка батьків – зосередження уваги на короткостроковій перспективі. Хоча, звісно, простіше поступитись при істериці дитини, але це посилить проблему в довгостроковій перспективі.Поступливість батьків учить дітей того, що їх негативна поведінка ефективна. Дитина, яка зрозуміла, що ниттям може домогтись усього, чого хоче, у подальшому, швидше за все, буде мати труднощі у взаєминах з однолітками або керівниками.Важливо пам'ятати, що дитині необхідні певні навички для того, щоби стати здоровою,відповідальною людиною. Тому найбільш ефективні стратегії дисципліни, зосереджені на навчанні дітей цих навичок.Діти повинні знати, що незадовільна поведінка матиме негативні наслідки. Дотримуйтесьобмежень і використовуйте справедливі, послідовні, авторитетні стратегії дисципліни, щоб дитина могла набути важливі для неї навички.3. Батьки не встановлюють правил у письмовій формі.Коли немає чітких правил, ваша дитина, швидше за все, заплутається в тому, чого ви від неї очікуєте. Можливо, у вас і вашого чоловіка різні вимоги чи ви інтерпретуєте одні й ті самі правила трохи по-різному. Або ж ви відчуваєте труднощі з тим, щоб суворо дотримуватись власних правил. Наприклад, бувають дні, коли ви відчуваєте, що дуже стомились, щоб зупинити дитину в той момент, коли вона стрибає по дивану. Або ваша реакція змінюється в залежності від того, в якому настрої ви перебуваєте, – те, що вам було смішно вчора, сьогодні може вас серйозно роздратувати.Встановлення письмового переліку домашніх правил знижує стресовий стан дитини, пов'язаний з вашими очікуваннями. Коли дітям зрозумілі обмеження й наслідки, вони практикують прийняття кращих рішень.4. Батьки не мають комплексного плану дисципліни.Без чіткого плану батькам іноді складно справлятись із поведінкою дітей, а в результаті виникає хаос. В один із днів доведені до відчаю батьки можуть надавати дитині шльопанців, а вже на другий просто не спілкуватись із нею. Такі суперечливі наслідки плутають дітей і зазвичай не приводять до зміни поведінки.Коли необхідно вирішувати поведінкову проблему, краще бути превентивним, а не реактивним. Витратьте трохи часу, щоб розробити комплексний план поведінки, щоб ви знали, як реагувати, коли ваша дитина порушує правила. Коли ви вирішуєте проблеми за допомогою чіткого плану, стає значно легше відстежувати прогрес вашої дитини й визначати ефективність ваших стратегій дисципліни.Коли в дитини з'являються особливі поведінкові проблеми, такі як агресія або брехня, дуже важливо працювати над їх усуненням спільно з іншими дорослими, які беруть участь у вихованні, щоб кожний реагував аналогічним чином. Коли всі дорослі використовують однакові слова, одні й ті самі типи наслідків, проблеми поведінки вирішуються набагато швидше.
Поради досвідчених вихователів батькам
- даній статті п`ять досвідчених вихователів дитячого садка (із загальним стажем роботи 90 років) діляться порадами з батьками 2–5-річних малюків.
Як домогтись від дитини кращих результатів?
Іноді здається, ніби в дитини роздвоєння особистості. У садку вона збирає іграшки, слухняно вдягає черевички і в потрібний час самостійно йде в туалет. Удома ж малюк постійно обурюється проханням батьків прибирати після себе, вимагає купати його й годувати з ложечки. Зрозуміло, вихователі знають щось, чого не знають батьки.
Тому запитання батька «Чому моя дитина поводиться краще зі сторонніми людьми, ніж зі мною?» зовсім не випадкове. Відповідь проста: ваш малюк випробовує межі вашого терпіння, бо вірить, що ви будете любити його, незважаючи ні на що. Але це не означає, що ви не можете запозичити кілька стратегій у вихователів дітей, щоб домогтись від дитини кращої поведінки. У цій статті запропоновано поради кількох досвідчених педагогів дошкільних установ, адресовані батькам.
Розвивайте незалежність дитини
Хоча трьох- і чотирирічним дітям у всьому необхідна допомога батьків, фахівці в питаннях дошкільного виховання вважають, що діти, як правило, у змозі робити більше, ніж багато хто з нас уважає. Ось як батьки можуть стимулювати й надихати своїх малюків.
1. Очікуйте більшого. Спосіб життя більшості людей залежить від очікувань і відповідає їм. Дошкільнята не виняток. У дитячому садку вихователі очікують, що діти будуть самі наливати собі воду, прибирати за собою тарілки, охайно вішати одяг у шафу. Потім діти приходять додому, засовують палець у рот і проявляють бажання кататися в ходунцях. Висновок: батькам варто піднімати планку очікувань, і діти, дуже ймовірно, будуть змушені до неї тягнутись.
2. Не робіть за дитину те, що вона може зробити сама. Виконувати замість дитини різні завдання швидше та простіше, але це не допоможе їй стати більш самостійною. Підказка: звертайтесь до амбіцій (до почуття власної гідності) вашої дитини. Вихователі кажуть, що кожного разу, коли необхідно змусити дітей одягнутися, сидіти спокійно за столом під час прийому їжі тощо, необхідно поставити їм одне просте запитання: «Ти хочеш, щоб я допомогла тобі, чи можеш зробити це самостійно?». Ці слова діють на дітей дивовижно. Після них найчастіше вони проявляють бажання робити все самостійно.
3. Не переробляйте будь-що після дітей. Якщо ваша дитина заправляє ліжко, не піддавайтеся спокусі поправити після неї ковдру. Якщо донька вдягає кофту у смужку, а спідницю в горошок, похваліть її «еклектичний» стиль. Виправляйте те, що зробила ваша дитина, тільки у випадках крайньої необхідності. Малюк може відзначити для себе ваші виправлення, і це відіб'є в нього будь-яке бажання.
4. Дайте дитині можливість самій вирішувати прості завдання. Якщо ви бачите, що дитина намагається полагодити іграшку або дістати книгу з полиці за допомогою стільця, не поспішайте бігти на допомогу. За умови, що малюк знаходиться в безпеці, ті моменти, коли ви не поспішаєте й дозволяєте йому приймати рішення самостійно, слугують вихованню його характеру. Вихователі кажуть так: це природно – прагнути ідеально виконувати будь-які завдання, але якщо ми так робимо, то позбавляємо своїх дітей шансу досягти успіху.
5. Призначайте домашні обов'язки. Поклавши на дошкільника відповідальність за виконання щоденного простого завдання, ви розвиваєте його впевненість у собі й почуття компетентності. Дитина, якій доручено поливати рослини або діставати білизну із пральної машини, швидше повірить у те, що сама може вдягатись чи зашнуровувати взуття. Просто переконайтеся, що обов'язок, який ви поклали на дитину, цілком їй під силу, що це реальна, а не даремна робота, оскільки навіть дошкільнята знають різницю між ними. Мета полягає в тому, щоб дитина відчула себе повноцінним, активним членом сім'ї.
Успішне співробітництво
Майже в будь-якій групі дитячого садка ви побачите, що діти спокійно сидять у колі, утворюють впорядковані лінії, піднімають руки, перш ніж сказати що-небудь, передають один одному серветки, тарілку з обідом і т. п. Виникає запитання: як вихователі домоглися цього? Як вони примушують десяток і більше дітей віком до чотирьох років співпрацювати охоче й радісно? Секретної формули не існує, а більшість вихователів радять таке.
6. Похвала є ключем, особливо якщо ваша дитина не схильна до співпраці. Спробуйте вловити той момент, коли дитина поводиться добре, звернути на це увагу малюка й похвалити його за хорошу поведінку. Діти повторюють той тип поведінки, який привертає увагу дорослих.
7. Розробіть передбачуваний порядок і розклад. Діти співпрацюють у садку, бо знають, чого від них очікують. Вони дотримуються, по суті, одного й того самого заведеного порядку із дня в день, швидко вчаться того, що повинні робити, і через деякий час уже не потребують нагадування. Хоча недоцільно впроваджувати вдома дитсадівський порядок, чим більш ви будете послідовними, тим більше буде схильною до співпраці ваша дитина. Визначте кілька буденних правил і дотримуйтесь їх. Наприклад, усі одягаються перед сніданком. Коли ми приходимо з вулиці, то миємо руки. Мама не читає казки на ніч, доки всі діти не перевдягнуться в піжами. З часом дотримання цих «домашніх правил» стане другою натурою вашої дитини.
8. Розслабтесь, не переймайтесь надто. Якщо ваша дитина відмовляється щось робити, спробуйте перетворити це на гру. Гумор та ігри – це два корисних інструменти, про які батьки іноді забувають. Спробуйте взувати дитину вранці, граючи у взуттєвий магазин, наприклад, так: «Ласкаво просимо у взуттєвий магазин мами, я щойно спеціально для вас отримала прекрасну пару взуття з модної колекції. Спробуйте її приміряти». Дитині сподобається така гра.
9. Повідомляйте про зміни заздалегідь. Якщо ваша дитина влаштовує істерику, коли ви оголошуєте, що прийшов час, наприклад, вимикати телевізор, припинити гру, іти їсти або вирушати додому, напевно, ви просто недостатньо завчасно попередили її про це. У садку дітей попереджають заздалегідь про очікувані зміни, щоб вони мали можливість закінчити те, що вони роблять. Якщо вам потрібно вийти з дому о 8:30 ранку, попередьте дитину о 8:15, скажіть, що в неї є ще п'ять хвилин на гру, а потім доведеться припинити і прибрати іграшки. Установіть таймер, щоб дитина знала, скільки часу в неї в запасі.
10. Нагороджуйте розважливо. Якщо ваша дитина працює винятково за винагороду, то не дізнається про реальні причини виконання завдань – вона повинна прибирати іграшки, щоб інші члени сім'ї не наступали на них, не спіткнулись (не травмувались) і випадково не пошкодили. Порада: нагороджуйте за успішні старання, такі як привчання до туалету, але уникайте нагородження дитини за повсякденні справи, такі як самостійне одягання або чищення зубів.
11. Надайте дитині структурований вибір. Наприклад, якщо ваш трирічний малюк відмовляється сидіти за обіднім столом, ви можете запропонувати йому на вибір або сидіти спокійно й отримати десерт, або не сидіти й позбутися задоволення. Спочатку ваша дитина може зробити неправильний вибір, але, зрештою, зможе вибирати правильно, тому що помітить, що неправильний вибір позбавляє її бажаних задоволень. Зробіть так, щоби потрібний вам варіант А був більш привабливим, ніж варіант Б.
12. Жодних якщо. Формулюйте фрази таким чином, щоб вони передбачали співробітництво. Вислів «Якщо ти закінчиш прибирати свою крейду, ми можемо піти в парк» припускає, що, можливо, ваша дитина не стане прибирати свою крейду. Замість цього спробуйте сказати так: «Коли ти прибереш крейду, ми підемо в парк».
13. Віддавайте перевагу іграм. Вихователі не втомлюються повторювати, що діти сьогодні менш здатні грати творчо, ніж десятиліття чи два тому. Занадто велика частина їх часу присвячена контрольованим заходам. Порада: навчіться казати дитині «Іди пограй». Ви не повинні займати дитину 24 години на добу сім днів на тиждень. Нехай їй стане трохи нудно, це не страшно. Головне, переконайтеся, що в дитини в наявності є всі необхідні засоби, такі як одяг для ляльок, фарби й папір, велика картонна коробка та пластилін.
14. Виконуйте завдання під музику. Є всі підстави вважати, що музика допомагає під часприбирання. Дайте дитині можливість виконати завдання під музику, і їй це здасться незвичним і цікавим. Ви можете навіть запропонувати невелике змагання, наприклад, чи зможе вона вдягнутися самостійно, доки звучить її улюблена пісня.
15. Заохочуйте командну роботу. Якщо ваша дитина б'ється за іграшку з іншою дитиною, установіть їм таймер на п'ять хвилин. Скажіть одній дитині, що вона може грати з іграшкою, доки не почує сигнал, а потім настане черга іншої дитини.
16. Нехай дитина сама вирішує незначні конфлікти. Замість того щоби втручатись у дитячі суперечки й вирішувати їх, відійдіть убік і дозвольте дітям самим розібратися з конфліктом(якщо тільки вони не починають битись). Ви не будете поруч з дитиною все життя й не зможете постійно рятувати її, тому дозвольте їй навчитись робити це самостійно.
Дисциплінуйте ефективно
На відміну від більшості батьків, вихователі не роблять перерви у вихованні дисципліни дітей. Які ж поради про дисципліну дають вихователі?
17. Перенаправляйте, відволікайте увагу дитини. Якщо ваш дошкільник стрибає на дивані або відбирає ляльку у старшої сестри, відволічіть його, запропонувавши намалювати картину або разом прочитати цікаве оповідання.
18. Запобігайте емоційним зривам при прощанні. Якщо ваша дитина нервує із приводу розлуки з вами, дайте їй що-небудь матеріальне, що нагадає про вас. Вона може носити із собою вашу фотографію; поцілуйте шматочок тканини або виріжте з паперу сердечко й покладіть їй у кишеню. Маючи щось, до чого можна доторкнутись, дитина відчує себе менш тривожно та уникне істерик.
19. Залучайте дитину до виправлення поганої поведінки. Якщо дитина щось намалювала на стіні, попросіть її допомогти вам змити малюнок. Якщо зруйнувала вежу з кубиків свого приятеля, попросіть допомогти її відновити.
20. Не відкладайте уроки дисципліни. Якщо ви повинні зробити зауваження дитині, робіть його відразу ж у той момент, коли помітили погану поведінку. Іноді батьки кажуть: «Давай розберемось удома...», але до того часу, як ви прийдете додому, ваша дитина забуде про те, що сталось. Аналогічно, скасування суботньої поїздки в зоопарк через істерики в четвер не попередить майбутніх емоційних сплесків дитини, і ваш малюк розцінить це як випадкове, незаслужене покарання.
Якщо ваша дитина періодично засмучується, кажучи “я не вмію це малювати” або “негарно вийшло”, облиште спроби малювати за зразком і спробуйте спонтанні техніки малювання. Ми пропонуємо вашій увазі 20 варіантів технік, що розкривають індивідуальність кожної дитини.
Паспарту 
Виріжте на цупкому папері або картоні шаблон – метелика, квітку, круг, ромб тощо. Попросіть дитину створити каляки-маляки і накладіть свій шаблон зверху на “карлючки” малюка. Так витвір дитини стане неповторним візерунком крил метелика або пелюсток квітки.
Малювання ногами
Закріпіть на підлозі клейкою стрічкою аркуш паперу. Вкладіть малюкові між пальцями ніг олівець і попросіть щось намалювати. Можна творити одночасно двома ногами на одному аркуші паперу. Прикріпіть до стіни великий аркуш паперу і попросіть дитину зобразити на ньому щось, лежачи на спині.
Фротаж
Аркуш паперу покладіть на плоский рельєфний предмет і, переміщаючись незагостреним кольоровим олівцем по поверхні, ви отримаєте відтиск-імітацію основної фактури. Хто малював на столі з рельєфним покриттям, знає, як ця техніка малювання зовсім непомітно з’являється на папері. А ще можна створювати малюнки, комбінуючи рельєф кількох предметів.
Повітряні фарби
Щоб приготувати таку фарбу, перемішайте в невеликій чашці одну столову ложку млинцевого борошна (це борошно з уже доданим розпушувачем). Можна просто додати до 500 грамів борошна 1ч.л. соди і 1ч.л. лимонної кислоти, кілька крапель харчового барвника, одну столову ложку солі. Потім влийте трохи води, щоб надати «повітряній» фарбі потрібної консистенції.
Нанесіть фарбу на картон – можна пензликом, можна ватною паличкою. Але картон не повинен містити синтетичних матеріалів і плівок, використовуйте звичайний картон або дуже щільний папір.
Помістіть картину в мікрохвильову піч, ввімкнувши максимальний режим на 10 – 30 секунд, поки фарба не висохне. Час сушіння залежить від товщини шару фарби та її консистенції.
Мармуровий папір
Вам знадобляться крем (піна) для гоління, акварельні фарби або харчові барвники, плоска тарілка для змішування піни для гоління і фарб, папір, скребок. Рівномірним товстим шаром нанесіть піну для гоління на тарілку. Змішайте фарби або харчові барвники різних кольорів із невеликою кількістю води, щоб вийшов насичений розчин. Пензликом або піпеткою хаотично накапайте фарбу різних кольорів на поверхню піни і красиво розмажте фарбу по поверхні, створюючи химерні зигзаги, хвилясті лінії тощо. Це напрочуд творчий етап усієї роботи, який принесе задоволення дітям.
Тепер візьміть аркуш паперу й акуратно прикладіть його до поверхні цієї візерунчастої піни. Покладіть аркуш на стіл. Вам залишилося тільки зішкребти всю піну з аркуша паперу картоном або скребком, або пластиковою карткою. Під шаром піни для гоління ви виявите приголомшливі мармурові візерунки. Фарба встигла просякнути папір, вам треба тільки дати їй висохнути протягом кількох годин.
Малювання харчовою плівкою
Нанесіть плями кількох кольорів акварельної фарби або гуаші на всю поверхню аркуша. Накладіть зверху плівку та промалюйте, злегка натискаючи на плівку, різноманітні лінії. Дайте фарбі висохнути і зніміть плівку. Доведіть малюнок до завершення фломастерами або олівцями.
Мильний живопис
Фарби змішайте з мильним розчином і потім створіть пензликом візерунки і форми. При малюванні утворюються мильні бульбашки, що й створюють фактуру барвистих мазків.
Ляпкографія.
Ляпкографія.
Нехай малюк капне фарбою на аркуш паперу, понахиляє його в різні боки, а потім домалює ляпку так, щоб вийшло якесь зображення. Є й другий варіант: дитина занурює пензлик у фарбу, садить ляпку на аркуш паперу і складає аркуш вдвічі так, щоб ляпка відбилась на другій половині аркуша. Потім розгорніть листок паперу – і разом намагаєтеся зрозуміти, на кого або на що схожий малюнок.
Малювання по сирій поверхні
Техніка дуже проста: змочіть аркуш паперу водою, дайте підсохнути 30 секунд і починайте малювати акварельними фарбами. Фарби розтікаються в різних напрямках і виходять дуже цікаві розводи (квіти, дерева, химери).
Сіль
Попередньо зробіть на папері малюнок. Змочіть його водою за допомогою пензлика та посипте сіллю. Почекайте, поки сіль вбере в себе воду, зайву сіль зсипте. Коли все підсохне, промалюйте відсутні елементи і розфарбуйте. Сіллю добре малювати пташок, медуз, метеликів, сніг, дим.
Віск
Приготуйте аркуш із силуетами тварин, яких ви заздалегідь «намалюєте» свічкою. Зафарбовуючи малюнок, дитина несподівано для себе «створить» зображення тварин.
Поролон або губка
Вмочивши губку в густу гуаш, дитина може намалювати пейзажі, букети квітів, гілки бузку, яблуні.
Пучок олівців
Надійно закріпіть клейкою стрічкою великий аркуш паперу. Зберіть в пучок кольорові олівці – так, щоб загострені кінці були на одному рівні. Запропонуйте дитині помалювати.
Крейда і крохмаль
Налийте на аркуш паперу трохи крохмалю і руками рівномірно розмажте по поверхні. Запропонуйте малюкові малювати крейдою по слизькій поверхні. Краще використовувати основні кольори крейди, щоб вони дали вам нові кольори.
Кольоровий клей
Розлийте клей по порожніх флаконах, додайте до кожного по кілька крапель різного кольору – і ви вже готові до створення художніх творів. Малюйте кольоровим клеєм на темному папері, використовуючи «крапельну» техніку.
Марлевий тампон
Запропонуйте дитині занурити марлевий тампон у фарбу і намалювати хмари, мильні бульбашки, снігові замети, каченят, метеликів. Відсутні деталі треба домалювати пензликом або фломастером.
Кукурудзяні качанчики
Намалюйте контури якогось зображення. Занурте качан у фарбу і прокотіть по аркушу чистого паперу. Зробіть відбиток «хвостом» качана кукурудзи.
Відбитки
Робимо малюнки відбитками штампиків.
Малювання крапками
Малюк легким натиском олівця окреслює попередній контур предмета, потім крапковою технікою заповнює простір усередині нього, використовуючи фломастери або олівці різних кольорів.
Малювання бризками
Найголовніше тут – опанувати техніку «набризку». На суху зубну щітку з досить жорсткою щетиною нанесіть гуаш, трохи менше, ніж ви зазвичай кладете зубної пасти. Консистенція фарби – трохи густіша, ніж паста, тому вода тут зазвичай не потрібна. Тримайте щітку в лівій руці щетиною вниз на відстані 3-4 см від паперу і паличкою скребіть щетину у напрямку до себе. Дуже красивий різнобарвний «набризк» (салют) і жовто-червоний (золота осінь) на білому аркуші; білий «набризк» на темно-синьому тлі (зимовий пейзаж).
Чарівні кульки
Для цієї диво-техніки знадобиться кришка від коробки, кульки, фарба, папір, пензлики, вода. У коробку покладіть аркуш паперу, на нього нанесіть по кілька крапель різної фарби. Покладіть у коробку 2-3 кульки і потрясіть коробкою так, щоб кульки котилися, змішуючи фарби та створюючи візерунок.
Джерело: econet.ru
Не забувайте, що ви батьки.
Кажіть своїй дитині:
1. Я люблю тебе.
2. Люблю тебе, не дивлячись ні на що.
3. Я люблю тебе, навіть коли ти злишся на мене.
4. Я люблю тебе, навіть коли я злюся на тебе.
5. Я люблю тебе, навіть коли ти далеко від мене. Моя любов завжди з тобою.
6. Якби я могла (міг) вибрати будь-яку дитину на Землі, я б все одно вибрала (вибрав) тебе.
7. Люблю тебе як до місяця, навколо зірок і назад.
8. Спасибі.
9. Мені сподобалося сьогодні з тобою грати.
10. Мій улюблений спогад за день, коли ми з тобою щось робили разом.
Розповідайте:
11. Історію їх народження або усиновлення.
12. Про те як ви бавилися з ними, коли вони були маленькі.
13. Історію про те, як ви вибирали їм імена.
14. Про себе в їхньому віці.
15. Про те, як зустрілися їхні бабусі і дідусі.
16. Які ваші улюблені кольори.
17. Що іноді вам теж складно.
18. Коли ви тримаєте їх за руку і стискати її 3 рази, це секретний код, який означає – «люблю тебе».
19. Які у вас плани.
20. Чим ви зараз займаєтеся.
Слухайте:
21. Вашу дитину в машині.
22. Що ваша дитина розповідає про свої іграшки, і подумайте, наскільки це для неї важливо.
23. Питання, в якому ваша дитина дійсно потребує вашої допомоги.
24. На одну секунду довше, ніж дозволяє ваше терпіння.
25. Почуття, які стоять за словами вашої дитини.
Запитуйте:
26. Чому ти думаєш це сталося?
27. Як думаєш, що буде якщо .....?
28. Як нам це з'ясувати?
29. Про що ти думаєш?
30. Який у тебе найприємніший спогад за день?
31. Як думаєш, яке воно на смак?
Показуйте:
32. Як зробити щось, замість того, щоб забороняти це робити.
33. Як різати їжу.
34. Як складати білизну.
35. Як шукати інформацію, коли ви не знаєте відповіді.
36. Прихильність до вашого чоловіка.
37. Що піклуватися про себе, доглядати за собою дуже важливо.
38. Як ви піклуєтесь про інших членів сім’ї.
Виділіть час:
39. Щоб поспостерігати за будівельними майданчиками.
40. Щоб подивитися на птахів.
41. Щоб ваша дитина допомогла вам готувати.
42. Ходити в якісь місця разом.
43. Щоб виконувати завдання в темпі вашої дитини.
44. Щоб просто посидіти з вашою дитиною, поки вона грає.
Порадуйте свою дитину:
45. Зробіть сюрприз і приберіть в її кімнаті.
46. Покладіть шоколад в млинці.
47. Викладіть страву або закуску у формі смайлика.
48. Зробіть якісь звукові ефекти, коли допомагаєте їй щось робити.
49. Грайте з нею на підлозі.
Відпускайте:
50. Почуття провини.
51. Ваші думки про те, як повинно було бути.
52. Вашу потребу бути в усьому правим.
Віддавайте:
53. Дивіться на дитину добрими очима.
54. Посміхайтеся, коли ваша дитина заходить у кімнату.
55. Відповідайте взаємністю, коли ваша дитина вас торкається.
56. Налаштуйте контакт, перш ніж щось говорити (виправляти), щоб ваша дитина дійсно вас почула.
57. Давайте вашій дитині можливість впорається зі своїм невдоволенням (гнівом, злістю), перш ніж надати їй допомогу.
58. Робіть ванну в кінці довгого дня.
59. Виберіть самі ваш улюблений спосіб бути добрим до вашої дитини.
http://psiromashka.ucoz.ru/
Конфлікти
Учимо дітей конструктивно вирішувати конфлікти
Іноді діти, перебуваючи вдома, у дитячому садку чи школі, втягуються в конфлікти і сварки з однолітками чи дорослими. Це неминуче. Може, звучить іронічно, але це навіть бажано. Невелика кількість суперечок і конфліктів допомагає дітям знаходити позитивні способи подолання розбіжностей. Отримані навички знадобляться їм протягом усього життя як у побуті, так і на роботі.
Якщо в ранньому дитинстві дитина не засвоїла конструктивного способу вирішення конфліктів, пізніше їй буде складно опанувати дану навичку і вона навряд чи зможе стати другою натурою вже дорослої людини. При цьому наслідки можуть виражатись у домашньому насильстві та скоєнні злочинів.
З кожним наступним етапом розвитку діти поступово покращують здатність сприймати права, потреби й бажання інших людей рівноцінно, так, як і свої власні права, потреби й бажання. Тим самим вони розвивають конструктивні соціальні навички, а також формують позитивні риси свого характеру.
Головне в навчанні дітей вирішувати конфлікти полягає в тому, щоб допомогти їм розпізнати свої емоції. Також вони повинні (і це найважча частина!) навчитися правильно висловлювати свої емоції й керувати ними. Для того щоби стати соціально відповідальними, дуже важливо, щоб діти навчились робити правильний вибір і приймали правильні рішення у відношенні до моделі своєї поведінки в тій чи іншій ситуації.
Ще один важливий момент у вирішенні конфліктів: діти повинні навчитися правильно інтерпретувати емоції інших людей. У першу чергу визнавати, що кожна людина має право на свої емоції, почуття й бажання, бачити їх прояв і розуміти; бути чутливим до інших людей і дивитись на світ з різних перспектив і точок зору. Звісно, це дуже складне завдання для маленьких дітей. Воно вимагає часу і практики.
Не так уже і складно допомогти дітям розвинути навички вирішення конфліктів, правда, це потребує терпіння й послідовного підходу. Далі наводяться поради, які допоможуть вам у цьому.
Створіть «словник почуттів». З раннього дитинства почніть огортати почуття та емоції у відповідні слова. Ілюструйте вимовлене мімікою; це допомагає дітям краще зрозуміти ту чи іншу емоцію. «Коли ти крутишся, я засмучуюсь, бо мені складно міняти тобі підгузок. Полежи спокійно хвилинку». Заохочуйте дітей ясельного віку співпереживати, переказуючи їм мову тіла інших дітей: «Подивися, цей хлопчик засмучений; він плаче, бо хтось забрав у нього його іграшку. Він хоче отримати її назад». Коли дитина досягає дошкільного віку, ви вже можете описати словами емоції й почуття, безпосередньо пов'язані з конфліктом: переляк, неспокій, злість, хвилювання, розчарування, самотність, ігнорування, збентеження, образа та інші.
Установіть стандарти і введіть обмеження. У міру зростання й дорослішання дітей діліться з ними своїми переконаннями та цілями. Забезпечте право кожної людини перебувати в безпеці – емоційно й фізично. Коли діти стануть уже досить дорослими, установіть основні правила вирішення розбіжностей. Визначте прийнятні та неприйнятні моделі поведінки: «Розкидати іграшки не можна. Скажи мені, що сталось».
Будьте гідним прикладом для наслідування. Скажіть дітям, що вони мають право відчувати себе, як вони тільки побажають, але при цьому повинні контролювати те, що роблять і як чинять. Розкажіть, якої поведінки ви очікуєте від дитини. Якщо ви не хочете, щоб вона кричала, обзивала або принижувала інших, самі не дійте подібним чином.
Заохочуйте використання мови як інструменту при вирішенні проблем. Попросіть дітей розповісти, чого вони хочуть або чого потребують. Підкресліть важливість використання слів, а не сумнівних сопіння, кректання, поштовхів або ударів: «Якщо ти хочеш додаткову порцію, просто скажи мені про це». І пам'ятайте, що півторарічні діти хоча ще й не можуть добре розмовляти самі, але прекрасно сприймають мову. Використовуйте її, щоби порозумітися з дитиною: «Таня, я теж хочу будувати кубиками. Можна, я сяду поруч з тобою?».
Допоможіть дітям конструктивно вгамовувати емоції. Допоможіть дітям правильно розуміти й називати свої емоції: «Схоже, ти дуже розгнівався. Так, це неприємно, коли комусь віддають іграшку, яку ти хотів узяти першим. Плач не допоможе. Може, ти пограєш поки іншою іграшкою?».
Покажіть дітям, як вирішувати проблеми без агресії. Зосередьтесь на поведінці та кінцевому результаті, а не на звинуваченнях та образах. Сімейні психологи й педагоги пропонують батькам використовувати фразу «Я відчуваю...» і навчити їй своїх дітей. Формат при цьому такий: «Я відчуваю_______, коли ти_______, бо_______. Наступного разу я хочу, щоб ти_______». Наприклад: «Я відчуваю надмірне хвилювання, коли ти хапаєш книгу, тому що вона може порватись. Наступного разу, щоби перегорнути сторінку, поклич мене».
Організуйте спільні й систематичні ігри дітей в доброзичливій обстановці. Ігри з однолітками, спрямовані на розвиток і при цьому добре контрольовані дорослими, надають дітям виняткову можливість на практиці навчитись вирішувати конфлікти. Ваше завдання переконатись у тому, щоб у дітей було все необхідне для успішного соціального розвитку. Наприклад, чи достатньо в них іграшок, якими вони можуть ділитися з іншими дітьми без виникнення конфлікту? Чи допомагають іграшки розвивати співпрацю й почерговість (наприклад, для цієї мети добре підходять машинки, ляльки, кубики та інші види іграшок і настільних ігор)?
Запропонуйте малюку право вибору. Оскільки малюк ще тільки вивчає емоції й мову, для того, щоб розкласти конфлікт по поличках, йому потрібна додаткова допомога. Він навіть може відволікти себе власною істерикою. Тому реагуйте першими. «Крики не допоможуть. Ось дві речі, які ти можеш зробити». Коли дітям надається чіткий вибір, вони швидше заспокоюються, краще зосереджуються й діють. Їм потрібно частіше нагадувати про вибір.
Висловлюйтеся проти фізичної агресії й обзивання. Щоразу, коли виникає агресія, припиняйте її в зародку: «Я не дозволю тобі бити Дениса. І йому я теж ніколи не дозволю вдарити тебе. Подумай, як інакше можна вирішити вашу проблему».
Не вирішуйте проблеми замість дітей; краще ставте навідні запитання. Коли діти звертаються до вас по допомогу, не розділяйте їх, не ізолюйте один від одного на різних стільцях, не кажіть, що їм треба робити. Замість цього розповідайте їм про універсальні способи вирішення проблем. Дайте кожній дитині можливість висловитись. Формулюйте запитання, які допоможуть їм проаналізувати ситуацію й вибрати варіанти її вирішення: «У чому проблема?», «Як ви пробували вирішити цю проблему?», «Як це допомогло?», «Що ще можна зробити?». Після «мозкового штурму» для пошуку можливих альтернатив разом проаналізуйте плюси й мінуси кожного рішення. Продумайте і здійсніть план виходу з конфлікту шляхом голосування або усної домовленості. Якщо проблема повторюється, поверніться до обговорення варіантів рішення.
Запропонуйте зворотний зв'язок та оцінку. Прокоментуйте те продуктивне рішення проблеми, яке дітям удалось відшукати самостійно: «Я чула, ви зі Світланою посперечалися через червоний олівець. Ти зробила правильно, коли сказала, що як тільки помалюєш сама, відразу ж віддаси їй». Або: «Я чула, ти розлютився на Сашка за те, що він зруйнував твій будиночок з кубиків. Ти молодець, що зумів стриматись і контролювати свої емоції».
Вивчіть з дитиною можливі способи вибачення. Після конфлікту більшість дітей продовжують грати один з одним. Але іноді вони потребують допомоги, не знаючи, як їм знову налагодити стосунки. Завжди можна принести свої вибачення, але є й інші способи. Наприклад, батько може спитати свою дитину: «Якщо ти хочеш дружити з Оленою, то як зробити так, щоб їй полегшало на душі?». Іноді дитині вистачає просто сказати «вибач», а іноді вона може обійняти свого маленького товариша, намалювати для нього малюнок або подарувати йому квітку. У цьому випадку важливі щирі вибачення, а не тільки слова «Я шкодую».
Якщо в ранньому дитинстві дитина не засвоїла конструктивного способу вирішення конфліктів, пізніше їй буде складно опанувати дану навичку і вона навряд чи зможе стати другою натурою вже дорослої людини. При цьому наслідки можуть виражатись у домашньому насильстві та скоєнні злочинів.
З кожним наступним етапом розвитку діти поступово покращують здатність сприймати права, потреби й бажання інших людей рівноцінно, так, як і свої власні права, потреби й бажання. Тим самим вони розвивають конструктивні соціальні навички, а також формують позитивні риси свого характеру.
Головне в навчанні дітей вирішувати конфлікти полягає в тому, щоб допомогти їм розпізнати свої емоції. Також вони повинні (і це найважча частина!) навчитися правильно висловлювати свої емоції й керувати ними. Для того щоби стати соціально відповідальними, дуже важливо, щоб діти навчились робити правильний вибір і приймали правильні рішення у відношенні до моделі своєї поведінки в тій чи іншій ситуації.
Ще один важливий момент у вирішенні конфліктів: діти повинні навчитися правильно інтерпретувати емоції інших людей. У першу чергу визнавати, що кожна людина має право на свої емоції, почуття й бажання, бачити їх прояв і розуміти; бути чутливим до інших людей і дивитись на світ з різних перспектив і точок зору. Звісно, це дуже складне завдання для маленьких дітей. Воно вимагає часу і практики.
Не так уже і складно допомогти дітям розвинути навички вирішення конфліктів, правда, це потребує терпіння й послідовного підходу. Далі наводяться поради, які допоможуть вам у цьому.
Створіть «словник почуттів». З раннього дитинства почніть огортати почуття та емоції у відповідні слова. Ілюструйте вимовлене мімікою; це допомагає дітям краще зрозуміти ту чи іншу емоцію. «Коли ти крутишся, я засмучуюсь, бо мені складно міняти тобі підгузок. Полежи спокійно хвилинку». Заохочуйте дітей ясельного віку співпереживати, переказуючи їм мову тіла інших дітей: «Подивися, цей хлопчик засмучений; він плаче, бо хтось забрав у нього його іграшку. Він хоче отримати її назад». Коли дитина досягає дошкільного віку, ви вже можете описати словами емоції й почуття, безпосередньо пов'язані з конфліктом: переляк, неспокій, злість, хвилювання, розчарування, самотність, ігнорування, збентеження, образа та інші.
Установіть стандарти і введіть обмеження. У міру зростання й дорослішання дітей діліться з ними своїми переконаннями та цілями. Забезпечте право кожної людини перебувати в безпеці – емоційно й фізично. Коли діти стануть уже досить дорослими, установіть основні правила вирішення розбіжностей. Визначте прийнятні та неприйнятні моделі поведінки: «Розкидати іграшки не можна. Скажи мені, що сталось».
Будьте гідним прикладом для наслідування. Скажіть дітям, що вони мають право відчувати себе, як вони тільки побажають, але при цьому повинні контролювати те, що роблять і як чинять. Розкажіть, якої поведінки ви очікуєте від дитини. Якщо ви не хочете, щоб вона кричала, обзивала або принижувала інших, самі не дійте подібним чином.
Заохочуйте використання мови як інструменту при вирішенні проблем. Попросіть дітей розповісти, чого вони хочуть або чого потребують. Підкресліть важливість використання слів, а не сумнівних сопіння, кректання, поштовхів або ударів: «Якщо ти хочеш додаткову порцію, просто скажи мені про це». І пам'ятайте, що півторарічні діти хоча ще й не можуть добре розмовляти самі, але прекрасно сприймають мову. Використовуйте її, щоби порозумітися з дитиною: «Таня, я теж хочу будувати кубиками. Можна, я сяду поруч з тобою?».
Допоможіть дітям конструктивно вгамовувати емоції. Допоможіть дітям правильно розуміти й називати свої емоції: «Схоже, ти дуже розгнівався. Так, це неприємно, коли комусь віддають іграшку, яку ти хотів узяти першим. Плач не допоможе. Може, ти пограєш поки іншою іграшкою?».
Покажіть дітям, як вирішувати проблеми без агресії. Зосередьтесь на поведінці та кінцевому результаті, а не на звинуваченнях та образах. Сімейні психологи й педагоги пропонують батькам використовувати фразу «Я відчуваю...» і навчити їй своїх дітей. Формат при цьому такий: «Я відчуваю_______, коли ти_______, бо_______. Наступного разу я хочу, щоб ти_______». Наприклад: «Я відчуваю надмірне хвилювання, коли ти хапаєш книгу, тому що вона може порватись. Наступного разу, щоби перегорнути сторінку, поклич мене».
Організуйте спільні й систематичні ігри дітей в доброзичливій обстановці. Ігри з однолітками, спрямовані на розвиток і при цьому добре контрольовані дорослими, надають дітям виняткову можливість на практиці навчитись вирішувати конфлікти. Ваше завдання переконатись у тому, щоб у дітей було все необхідне для успішного соціального розвитку. Наприклад, чи достатньо в них іграшок, якими вони можуть ділитися з іншими дітьми без виникнення конфлікту? Чи допомагають іграшки розвивати співпрацю й почерговість (наприклад, для цієї мети добре підходять машинки, ляльки, кубики та інші види іграшок і настільних ігор)?
Запропонуйте малюку право вибору. Оскільки малюк ще тільки вивчає емоції й мову, для того, щоб розкласти конфлікт по поличках, йому потрібна додаткова допомога. Він навіть може відволікти себе власною істерикою. Тому реагуйте першими. «Крики не допоможуть. Ось дві речі, які ти можеш зробити». Коли дітям надається чіткий вибір, вони швидше заспокоюються, краще зосереджуються й діють. Їм потрібно частіше нагадувати про вибір.
Висловлюйтеся проти фізичної агресії й обзивання. Щоразу, коли виникає агресія, припиняйте її в зародку: «Я не дозволю тобі бити Дениса. І йому я теж ніколи не дозволю вдарити тебе. Подумай, як інакше можна вирішити вашу проблему».
Не вирішуйте проблеми замість дітей; краще ставте навідні запитання. Коли діти звертаються до вас по допомогу, не розділяйте їх, не ізолюйте один від одного на різних стільцях, не кажіть, що їм треба робити. Замість цього розповідайте їм про універсальні способи вирішення проблем. Дайте кожній дитині можливість висловитись. Формулюйте запитання, які допоможуть їм проаналізувати ситуацію й вибрати варіанти її вирішення: «У чому проблема?», «Як ви пробували вирішити цю проблему?», «Як це допомогло?», «Що ще можна зробити?». Після «мозкового штурму» для пошуку можливих альтернатив разом проаналізуйте плюси й мінуси кожного рішення. Продумайте і здійсніть план виходу з конфлікту шляхом голосування або усної домовленості. Якщо проблема повторюється, поверніться до обговорення варіантів рішення.
Запропонуйте зворотний зв'язок та оцінку. Прокоментуйте те продуктивне рішення проблеми, яке дітям удалось відшукати самостійно: «Я чула, ви зі Світланою посперечалися через червоний олівець. Ти зробила правильно, коли сказала, що як тільки помалюєш сама, відразу ж віддаси їй». Або: «Я чула, ти розлютився на Сашка за те, що він зруйнував твій будиночок з кубиків. Ти молодець, що зумів стриматись і контролювати свої емоції».
Вивчіть з дитиною можливі способи вибачення. Після конфлікту більшість дітей продовжують грати один з одним. Але іноді вони потребують допомоги, не знаючи, як їм знову налагодити стосунки. Завжди можна принести свої вибачення, але є й інші способи. Наприклад, батько може спитати свою дитину: «Якщо ти хочеш дружити з Оленою, то як зробити так, щоб їй полегшало на душі?». Іноді дитині вистачає просто сказати «вибач», а іноді вона може обійняти свого маленького товариша, намалювати для нього малюнок або подарувати йому квітку. У цьому випадку важливі щирі вибачення, а не тільки слова «Я шкодую».
Сміх і гумор у роботі сучасного педагога
Сучасна освіта потребує педагога, який має високі інтелектуальні та комунікативні якості, здатного критично мислити і творчо підходити до вирішення завдань, що поставлені перед ним. Пошук нових шляхів підвищення ефективності освіти стимулює й пошук педагогічних технологій, що дозволяють використовувати особовий потенціал вчителя, застосуванню якого раніше не відводилося достатньо уваги.
Педагогічну цінність представляють такі властивості людської природи, як гумор, дотепність і сміх. Почуття гумору фахівці ставлять в один ряд з іншими необхідними емоційними особливостями, що становлять професійну компетентність педагога. Проте можливості сміху в педагогічній практиці вивчені ще не повною мірою.
Перше за все відзначимо, що в основі сміху лежить усвідомлення учасниками педагогічної комунікації різних невідповідностей між очікуваним і тим, що сталося, між видимим і реальним, між метою й засобами, формою і змістом тощо, що створюють комічний ефект і сприяють формуванню доброзичливих взаємостосунків.
У зв'язку з цим має сенс говорити про дві необхідні умови виникнення сміху. Однією з умов, що викликають сміх, є критика та знецінення певних норм і умовностей. По-друге, це відчуття радості, яке переповнює тих, хто сміється.
Спектр емоцій, що доставляють людині задоволення, багатоманітний — перевага, радість життя, веселощі, задоволення, безпека, благополуччя, гра тощо. Не дивлячися на те, що такого роду розділення дуже умовне, саме ці два аспекти — критичний і захисно-розважальний — нас цікавлять у першу чергу, коли йдеться про педагогічний аспект сміху.
Критичний аспект сміху полягає в тому, що він допомагає оголяти всякого роду помилки, забобони, ілюзії та догматизм у індивідуальному й суспільному житті. Тому, хто сміється, не загрожує догматизм, оскільки сміх завжди затверджує відносну істину та руйнує абсолют. Проголошена абсолютна істина завжди догматична й серйозна. Сміх указує на недосяжність і помилковість усього абсолютизованого, остаточного, статичного.
Сміху також чужий і крайній релятивізм — сміятися над абсолютно всім безглуздо й аморально. Критика старих, віджилих теорій за допомогою сміху демонструє відносність пізнання. Сміх — це критика в ім'я високих етичних, наукових, соціально значущих ідеалів. Із цієї точки зору сміх не тільки руйнує, а й затверджує, точніше, руйнує в ім'я твердження.
Іншу важливу роль у педагогічному процесі відіграє захисно-розважальний аспект гумору і сміху. Сміх несе в собі захисну функцію підвищення життєвих сил організму, опірності до екстремальних умов. Класичним прикладом є жарти студентів перед черговим іспитом. Гумор і жарти в цей момент не кращі зразки дотепності. У більшості своїй це типові приклади чорного гумору. Але функція сміху цієї гостроти недвозначно захисна — приховати істинний душевний стан студента перед перевіркою. Сміх і самоіронія — це реакція, що попереджає можливий провал і перемикання із трагічного сприйняття реальності на іронічне, менше хворобливе.
Сміх не тільки захищає, а й розважає. Науковий стиль і серйозність сучасної педагогічної практики сьогодні не всіма приймаються однозначно. Багато педагогів гостро відчувають потребу у зниженні стилю й вибудовуванні нормальної людської розмови. Порозумітися з аудиторією, а не віщати істини, що не підлягають сумніву, завдання не просте, особливо для педагогів старшого покоління.
Серйозний і авторитарний стиль педагогічного спілкування багатьох викладачів пояснюється не їхньою особистою відсталістю, а швидше тією парадигмою освіти, яка й формувала ідеальний образ педагога. Хоча, насправді, ситуація педагогічної взаємодії, будучи достатньо сильно ритуалізованою та припускаючи суворий розподіл статусів і ролей, асоційованих із певною поведінкою, є продуктивною основою для створення різного роду невідповідностей, що спричиняють за собою сміх. Педагог, який жартує та сміється, уже сам по собі представляє невідповідність уявленню, що склалося про педагога із традиційними характеристиками — «серйозний», «поважний», «важливий».
Не дивлячися на це, для багатьох педагогів сміятись і жартувати під час заняття — неприпустима вільність. Несерйозна поведінка нібито завдає збитку авторитету педагога, і жартувати можна собі дозволити тільки після заняття. Хоча будь-який учень або студент уважає за краще бачити перед собою педагога, який посміхається, уміє посміятись і пожартувати. І це не просто естетичні дурощі. Це деяка об'єктивна закономірність, що забезпечує успіх педагогічної комунікації.
Сміх заразливий і легко набуває характер масового явища. Завдяки емпатії як механізму синхронізації переживань, сміх спонукає членів колективу несвідомо наслідувати один одного. Крім того, фізичний стан людини, яка сміється, характеризується різким ослабленням м'язового тонусу, що означає його розслаблення. Людина, яка сміється, звільняється від психологічної напруги. Сміх пригальмовує волю, притупляє оцінку ситуації з точки зору логічного аргументування. Іншими словами, завдяки цим якостям, сміх робить аудиторію більше податливою, що багаторазово полегшує роботу педагога.
Одночасно, з точки зору сприйняття, емоції, що виникають у процесі сміху, сприяють більш успішному засвоєнню матеріалу. Напівжартівливі й комічні приклади та порівняння запам'ятовуються набагато легше та пояснюються набагато доступніше, ніж сухі дефініції. Вчасно зроблений емоційний акцент на ключовій проблемі дозволяє точніше зрозуміти її суть.
У сучасному педагогічному стилі багатьох моїх колег з Європи й Америки подібний прийом практикується досить широко. Можна сказати, що вони добре засвоїли формальну схему застосування гумору та сміху — на початку, у середині та в кінці заняття. Питання про те, як викладач використовує відчуття гумору — творчо чи з наперед заготовленим трафаретом — має зрештою важливе значення. Проте в будь-якому випадку подання інформації з використанням гумору, із включенням жартів і обіграванням ситуацій однозначно йде не у збиток, а на благо навчального процесу.
Компетентність педагога визначається, крім усього іншого, тим, як він сприймає критику та чи здатний він критично оцінювати свої дії та вчинки. Людина, яка здатна й уміє визнавати свої помилки, є завжди більше перспективним фахівцем у будь-якій галузі людської діяльності. Визнавати свої помилки — справа завжди дуже складна. Педагогу це робити вдвічі важче, оскільки свої помилки часто доводиться визнавати у присутності всієї аудиторії. Саме гумор і сміх є в таких ситуаціях незамінним засобом урятувати своє «обличчя» та визнати свою помилку. Тим самим педагог одночасно демонструє слухачам здатність до самокритики та почуття гумору.
Самокритичність, пов'язана з гумором, — показник того, що викладач адекватно реагує на події, що відбуваються навколо нього, і готовий відмовитися від необґрунтованих претензій на знання єдино вірної істини. Здатність педагога посміятися над собою демонструє учням, що він, як і всі люди, не застрахований від помилок і попадання в безглузді ситуації.
Почуття гумору педагога певною мірою передається й учням. У них формується оптимістичне світосприйняття, що не може не сприяти створенню позитивної психологічної атмосфери в аудиторії. І навпаки, якщо жарт не викликає жодної реакції у слухачів, то це вірний сигнал остракізму або, як мінімум, недоброзичливих відносин.
Звісно, виною цього може бути просто невдалий жарт. Проте в такому разі прихильно налаштована аудиторія хоча б із пристойності посмішкою демонструє розуміння ситуації. У будь-якому випадку жарт можна вважати своєрідною формою «розвідки боєм». Будь-яка реакція аудиторії — сміх, посмішка, регіт, мовчання —дає викладачу інформацію про міру соціальної згуртованості, рівень розвитку, рівень підготовленості учнів і можливості економії мовних засобів. Тобто реакція на жарт дозволяє викладачу визначити приховані, невикористані психічні ресурси та забезпечити доступ до них за допомогою непрямих педагогічних засобів.
Засоби створення сміху багатоманітні. Незчисленні суперечності, що створюють сміх. Сміх дозволяє за «тим, що здається» знайти справжню суть. Використання гумору в педагогічній діяльності обумовлене як особовими якостями викладача, так і його комунікативними вміннями. Для створення сміху вчитель може використовувати як оригінальні (жарт, каламбур тощо), так і репродуктивні (анекдоти, афоризми, притчі) форми.
В якості методичних прийомів, які можна використовувати з метою створення комічної ситуації та сміху, назвемо перебільшення, зменшення, доведення до абсурду, двозначність, несподіваний висновок, каламбур, алегорію, протилежність, порівняння, загострення, суперечність, нездійснене очікування, іронію, натяк, повторення, метафору, передражнювання, використовування прислів'їв і афоризмів, несподіванку, буквальне розуміння слів, гру слів, парадокс, змішення.
Можливості гумору як педагогічного засобу обмежені, що вимагає від педагога культури його застосування та дотримання вимог до його використання. Наприклад, сатира, іронія або глузування як прийоми в педагогічному середовищі мають обмежені нагоди. Якщо іронія по відношенню до історичних подій і персонажів, тих чи інших цінностей або наукових уявлень цілком прийнятна та здатна активізувати творчий рух думки, то іронія над розумовими здібностями того чи іншого учня, глузування із приводу його невдач, сатиричне осміяння фізичних недоліків або сарказм над зовнішнім виглядом малопродуктивні як з педагогічної, так і з моральної точки зору.
Усе це, звісно, може спровокувати сміх у аудиторії, але з точки зору мети освіти й виховання це дуже невдалий педагогічний хід. У тому, які форми комічного бере на озброєння викладач, як він використовує дотепність, над чим сміється та як це робить, — у всьому цьому проявляється загальна педагогічна культура педагога.
З педагогічної точки зору гумор і сміх є особливими формами, універсальними, багатофункціональними прийомами непрямої дії, що реалізуються у вербальній або невербальній формі у процесі педагогічної взаємодії. Сміх і гумор в арсеналі педагогічної комунікації мають принципове значення, оскільки місія освіти полягає не тільки в технологічній передачі знань, а й у дії на учня, у першу чергу на його почуття, поведінку, якості характеру тощо.
Сміх як прийом педагогічної дії допомагає дотримуватися загальноприйнятих соціальних норм поведінки, дозволяє уникнути багатьох «незручних ситуацій» і обійти «гострі кути» у спілкуванні.
Сміх — це засіб демократизації педагогічного спілкування на противагу авторитарним способам взаємодії.
Сміх дозволяє уникнути конфліктних ситуацій. Беручи на озброєння непрямі форми дії та обмежуючи використання прямих прийомів упливу на аудиторію, педагог гармонізує відносини з аудиторією.
Сміх уносить ігровий елемент, роблячи спілкування між педагогом і аудиторією інтригуючим і захоплюючим, що спонукає учнів до самостійного «пошуку істини».
Педагогічну цінність представляють такі властивості людської природи, як гумор, дотепність і сміх. Почуття гумору фахівці ставлять в один ряд з іншими необхідними емоційними особливостями, що становлять професійну компетентність педагога. Проте можливості сміху в педагогічній практиці вивчені ще не повною мірою.
Перше за все відзначимо, що в основі сміху лежить усвідомлення учасниками педагогічної комунікації різних невідповідностей між очікуваним і тим, що сталося, між видимим і реальним, між метою й засобами, формою і змістом тощо, що створюють комічний ефект і сприяють формуванню доброзичливих взаємостосунків.
У зв'язку з цим має сенс говорити про дві необхідні умови виникнення сміху. Однією з умов, що викликають сміх, є критика та знецінення певних норм і умовностей. По-друге, це відчуття радості, яке переповнює тих, хто сміється.
Спектр емоцій, що доставляють людині задоволення, багатоманітний — перевага, радість життя, веселощі, задоволення, безпека, благополуччя, гра тощо. Не дивлячися на те, що такого роду розділення дуже умовне, саме ці два аспекти — критичний і захисно-розважальний — нас цікавлять у першу чергу, коли йдеться про педагогічний аспект сміху.
Критичний аспект сміху полягає в тому, що він допомагає оголяти всякого роду помилки, забобони, ілюзії та догматизм у індивідуальному й суспільному житті. Тому, хто сміється, не загрожує догматизм, оскільки сміх завжди затверджує відносну істину та руйнує абсолют. Проголошена абсолютна істина завжди догматична й серйозна. Сміх указує на недосяжність і помилковість усього абсолютизованого, остаточного, статичного.
Сміху також чужий і крайній релятивізм — сміятися над абсолютно всім безглуздо й аморально. Критика старих, віджилих теорій за допомогою сміху демонструє відносність пізнання. Сміх — це критика в ім'я високих етичних, наукових, соціально значущих ідеалів. Із цієї точки зору сміх не тільки руйнує, а й затверджує, точніше, руйнує в ім'я твердження.
Іншу важливу роль у педагогічному процесі відіграє захисно-розважальний аспект гумору і сміху. Сміх несе в собі захисну функцію підвищення життєвих сил організму, опірності до екстремальних умов. Класичним прикладом є жарти студентів перед черговим іспитом. Гумор і жарти в цей момент не кращі зразки дотепності. У більшості своїй це типові приклади чорного гумору. Але функція сміху цієї гостроти недвозначно захисна — приховати істинний душевний стан студента перед перевіркою. Сміх і самоіронія — це реакція, що попереджає можливий провал і перемикання із трагічного сприйняття реальності на іронічне, менше хворобливе.
Сміх не тільки захищає, а й розважає. Науковий стиль і серйозність сучасної педагогічної практики сьогодні не всіма приймаються однозначно. Багато педагогів гостро відчувають потребу у зниженні стилю й вибудовуванні нормальної людської розмови. Порозумітися з аудиторією, а не віщати істини, що не підлягають сумніву, завдання не просте, особливо для педагогів старшого покоління.
Серйозний і авторитарний стиль педагогічного спілкування багатьох викладачів пояснюється не їхньою особистою відсталістю, а швидше тією парадигмою освіти, яка й формувала ідеальний образ педагога. Хоча, насправді, ситуація педагогічної взаємодії, будучи достатньо сильно ритуалізованою та припускаючи суворий розподіл статусів і ролей, асоційованих із певною поведінкою, є продуктивною основою для створення різного роду невідповідностей, що спричиняють за собою сміх. Педагог, який жартує та сміється, уже сам по собі представляє невідповідність уявленню, що склалося про педагога із традиційними характеристиками — «серйозний», «поважний», «важливий».
Не дивлячися на це, для багатьох педагогів сміятись і жартувати під час заняття — неприпустима вільність. Несерйозна поведінка нібито завдає збитку авторитету педагога, і жартувати можна собі дозволити тільки після заняття. Хоча будь-який учень або студент уважає за краще бачити перед собою педагога, який посміхається, уміє посміятись і пожартувати. І це не просто естетичні дурощі. Це деяка об'єктивна закономірність, що забезпечує успіх педагогічної комунікації.
Сміх заразливий і легко набуває характер масового явища. Завдяки емпатії як механізму синхронізації переживань, сміх спонукає членів колективу несвідомо наслідувати один одного. Крім того, фізичний стан людини, яка сміється, характеризується різким ослабленням м'язового тонусу, що означає його розслаблення. Людина, яка сміється, звільняється від психологічної напруги. Сміх пригальмовує волю, притупляє оцінку ситуації з точки зору логічного аргументування. Іншими словами, завдяки цим якостям, сміх робить аудиторію більше податливою, що багаторазово полегшує роботу педагога.
Одночасно, з точки зору сприйняття, емоції, що виникають у процесі сміху, сприяють більш успішному засвоєнню матеріалу. Напівжартівливі й комічні приклади та порівняння запам'ятовуються набагато легше та пояснюються набагато доступніше, ніж сухі дефініції. Вчасно зроблений емоційний акцент на ключовій проблемі дозволяє точніше зрозуміти її суть.
У сучасному педагогічному стилі багатьох моїх колег з Європи й Америки подібний прийом практикується досить широко. Можна сказати, що вони добре засвоїли формальну схему застосування гумору та сміху — на початку, у середині та в кінці заняття. Питання про те, як викладач використовує відчуття гумору — творчо чи з наперед заготовленим трафаретом — має зрештою важливе значення. Проте в будь-якому випадку подання інформації з використанням гумору, із включенням жартів і обіграванням ситуацій однозначно йде не у збиток, а на благо навчального процесу.
Компетентність педагога визначається, крім усього іншого, тим, як він сприймає критику та чи здатний він критично оцінювати свої дії та вчинки. Людина, яка здатна й уміє визнавати свої помилки, є завжди більше перспективним фахівцем у будь-якій галузі людської діяльності. Визнавати свої помилки — справа завжди дуже складна. Педагогу це робити вдвічі важче, оскільки свої помилки часто доводиться визнавати у присутності всієї аудиторії. Саме гумор і сміх є в таких ситуаціях незамінним засобом урятувати своє «обличчя» та визнати свою помилку. Тим самим педагог одночасно демонструє слухачам здатність до самокритики та почуття гумору.
Самокритичність, пов'язана з гумором, — показник того, що викладач адекватно реагує на події, що відбуваються навколо нього, і готовий відмовитися від необґрунтованих претензій на знання єдино вірної істини. Здатність педагога посміятися над собою демонструє учням, що він, як і всі люди, не застрахований від помилок і попадання в безглузді ситуації.
Почуття гумору педагога певною мірою передається й учням. У них формується оптимістичне світосприйняття, що не може не сприяти створенню позитивної психологічної атмосфери в аудиторії. І навпаки, якщо жарт не викликає жодної реакції у слухачів, то це вірний сигнал остракізму або, як мінімум, недоброзичливих відносин.
Звісно, виною цього може бути просто невдалий жарт. Проте в такому разі прихильно налаштована аудиторія хоча б із пристойності посмішкою демонструє розуміння ситуації. У будь-якому випадку жарт можна вважати своєрідною формою «розвідки боєм». Будь-яка реакція аудиторії — сміх, посмішка, регіт, мовчання —дає викладачу інформацію про міру соціальної згуртованості, рівень розвитку, рівень підготовленості учнів і можливості економії мовних засобів. Тобто реакція на жарт дозволяє викладачу визначити приховані, невикористані психічні ресурси та забезпечити доступ до них за допомогою непрямих педагогічних засобів.
Засоби створення сміху багатоманітні. Незчисленні суперечності, що створюють сміх. Сміх дозволяє за «тим, що здається» знайти справжню суть. Використання гумору в педагогічній діяльності обумовлене як особовими якостями викладача, так і його комунікативними вміннями. Для створення сміху вчитель може використовувати як оригінальні (жарт, каламбур тощо), так і репродуктивні (анекдоти, афоризми, притчі) форми.
В якості методичних прийомів, які можна використовувати з метою створення комічної ситуації та сміху, назвемо перебільшення, зменшення, доведення до абсурду, двозначність, несподіваний висновок, каламбур, алегорію, протилежність, порівняння, загострення, суперечність, нездійснене очікування, іронію, натяк, повторення, метафору, передражнювання, використовування прислів'їв і афоризмів, несподіванку, буквальне розуміння слів, гру слів, парадокс, змішення.
Можливості гумору як педагогічного засобу обмежені, що вимагає від педагога культури його застосування та дотримання вимог до його використання. Наприклад, сатира, іронія або глузування як прийоми в педагогічному середовищі мають обмежені нагоди. Якщо іронія по відношенню до історичних подій і персонажів, тих чи інших цінностей або наукових уявлень цілком прийнятна та здатна активізувати творчий рух думки, то іронія над розумовими здібностями того чи іншого учня, глузування із приводу його невдач, сатиричне осміяння фізичних недоліків або сарказм над зовнішнім виглядом малопродуктивні як з педагогічної, так і з моральної точки зору.
Усе це, звісно, може спровокувати сміх у аудиторії, але з точки зору мети освіти й виховання це дуже невдалий педагогічний хід. У тому, які форми комічного бере на озброєння викладач, як він використовує дотепність, над чим сміється та як це робить, — у всьому цьому проявляється загальна педагогічна культура педагога.
З педагогічної точки зору гумор і сміх є особливими формами, універсальними, багатофункціональними прийомами непрямої дії, що реалізуються у вербальній або невербальній формі у процесі педагогічної взаємодії. Сміх і гумор в арсеналі педагогічної комунікації мають принципове значення, оскільки місія освіти полягає не тільки в технологічній передачі знань, а й у дії на учня, у першу чергу на його почуття, поведінку, якості характеру тощо.
Сміх як прийом педагогічної дії допомагає дотримуватися загальноприйнятих соціальних норм поведінки, дозволяє уникнути багатьох «незручних ситуацій» і обійти «гострі кути» у спілкуванні.
Сміх — це засіб демократизації педагогічного спілкування на противагу авторитарним способам взаємодії.
Сміх дозволяє уникнути конфліктних ситуацій. Беручи на озброєння непрямі форми дії та обмежуючи використання прямих прийомів упливу на аудиторію, педагог гармонізує відносини з аудиторією.
Сміх уносить ігровий елемент, роблячи спілкування між педагогом і аудиторією інтригуючим і захоплюючим, що спонукає учнів до самостійного «пошуку істини».
Як підвищити мотивацію дітей у навчанні
Сприяння мотивації як бажанню і прагненню дитини до успіху є універсальним завданням для вчителів і батьків. «Добре вмотивована дитина» – це завжди радість. Під час уроків її рука спрямовується вгору. Вона не може дочекатись лабораторного та практичного заняття або навіть звичайного формального тесту. Вона вирішує одну задачу за одною, безперервно просуваючись уперед, навіть у тому випадку, якщо її результати не ідеальні, а на шляху зустрічаються різні проблеми.
На жаль, як показують дослідження, такі діти зустрічаються досить рідко. За даними нещодавнього огляду Національної асоціації освіти США (National Education Association), учителі відзначають, що близько 60 % учнів є «незайнятими» або «невмотивованими». На практиці це означає наявність великої кількості деморалізованих дітей з великою кількістю роздратованих і розчарованих у них учителів і батьків.
То чи є якийсь вихід із такої ситуації? «Звісно», – каже відомий автор і лектор, доктор педагогічних наук Річард Лавуа. За свій більш ніж тридцятирічний стаж роботи вчителем і директором школи-інтернату для дітей із проблемами в навчанні він спостерігав тисячі учнів, які з усіх сил старались бути чимось зайнятими. У своїй книзі «Мотиваційний прорив» Лавуа каже, що всі діти в тій чи іншій мірі мотивовані, дорослі просто повинні допомогти їм визначитися з конкретною мотивацією: «Діти приходять, як незаряджені (мотивацією) батарейки. Ви ж повинні бути готові зарядити їх на повну».
Лавуа, як і багато інших людей, починав свою дослідницьку діяльність з вивчення професійних стратегій, але незабаром розчарувався, не отримавши належного результату. «Наші школидійшли до певної межі, – каже він. – Ми знаємо й оперуємо безліччю різних стилів навчання. Учитель може використовувати дев'ять математичних стратегій, десять стратегій навчання читання, але при цьому всі ми, зазвичай, покладаємося всього лише на один мотиваційний прийом – заохочення й покарання. У підсумку всі вони не працюють».
Так у чому ж полягає відповідь на це запитання? До свого здивування, Лавуа наткнувся на нього зовсім випадково, побачивши рекламу фірми «Madison Avenue». «Якщо хтось і знає, як мотивувати дітей, – каже він, – так це люди, які продають дитячі іграшки та музику. Вони розуміють, що одна й та сама річ не підійде абсолютно всім. Виходить, що діти й дорослі реагують на зовсім різні двигуни мотивації».
Далі Лавуа стверджує, що, щоб допомогти зарядити «батарейку» у дитини, ми повинні детально розібратися, що рухає нею і що рухає нами. Оскільки ми відрізняємося, треба навчитися долати ці відмінності.
Тому спитайте, що ж найбільше мотивує вас і вашу дитину. Перевірте список Лавуа й відзначте, що вам підходить найбільше.
Товариськість. Ця категорія людей обожнює соціальну взаємодію, вони люблять перебувати у жвавому натовпі й відчувати комунікативний зв'язок з іншими людьми і просто терпіти не можуть відчуження та самотність. Коли їм комфортно, вони дружелюбні й можуть досягти висот як в якості виконавця, так і перебуваючи на лідерських позиціях.
Автономія. Для людини в цьому випадку можливість працювати самостійно – це мрія, утілена в життя. Для них плідно попрацювати в бібліотеці – задоволення, шанс вирішити якусь проблему на самоті.
Статус. Такій людині важливо знати, яке місце вона посідає в мікросоціальному середовищі або в суспільстві в цілому й чітко відчувати завойовану нею позитивну репутацію. Критика для неї може стати причиною пригніченості.
Допитливість. Постійна потреба у знаннях для цієї категорії є глибоким і потужним двигуном. Коли щось пробуджує в людини зацікавленість і живий інтерес це, по суті, дар, яким можна користуватися без будь-яких обмежень.
Агресія. Хоч це слово і сприймається, як щось негативне, але не варто обманюватись на цей рахунок. Люди із сильною позитивною агресією хороші конкуренти, а також пристрасні борці за справедливість. Вони хочуть, щоб їхня думка була почутою і приймалася з повагою.
Міць. Знову ж таки, постарайтесь уникнути передчасно негативної оцінки. З позиції мотиваційної сили «потужність/міць» - це відмінний двигун для здобуття впливу, відповідальності й повноважень. В юності вона є дуже природною, органічною та важливою частиною мотиваційної сили, якщо, звісно, ви будете правильно управляти своєю міццю.
Визнання. Багато людей просто обожнюють, коли їх помічають і цінують, відзначають їхні найменші досягнення, вони завжди позитивно реагують на громадське заохочення.
Причетність. Люди такого складу дуже люблять відчувати себе причетними до якихось відомих установ, організацій чи груп. Наприклад, сам Лавуа володіє унікальною колекцією спортивного одягу відомих команд і при будь-якій можливості сам із задоволенням що-небудь одягає. Він глибоко мотивований причетністю.
Якщо ви уважно все проаналізуєте, то помітите, що більшість представлених мотиваційних двигунів так чи інакше присутні в нашому житті, але є все ж один або два, які помітно виділяються на загальному тлі. «У дітей, - каже Лавуа, – так само». Тому, коли ви захочете допомогти дитині відчути мотивацію, спробуйте попрацювати з цими двигунами.
Як приклад Лавуа наводить розповідь про ідею, яку він реалізував у навчальному році. Для кожного свого учня він зробив футболку з логотипом класу. «Деякі хлопці, – пригадує він, – носили їх, доки футболки зовсім не розлізлися, – це були учні, для яких характерна причетність. Інші ж жодного разу не наділи їх знову – це були представники міці, допитливості чи, можливо, інших двигунів». Щоб задіяти всі інші категорії дітей, використовуючи ідею з футболкою, Лавуа запропонував учням самим вибрати колір і логотип (міць, статус), пошити футболки з довгими рукавами в якості заохочення за успіхи в навчанні (визнання), виділити один день на тиждень, щоб носити їх усім разом (товариськість).
«Найважливіше, – пояснює він, – це пам'ятати, що ми, дорослі, можемо диференціювати в дітях всі їхні мотиваційні відмінності й відповідно придумати щось для кожного з них. Я думаю, – каже він, – що це дійсно працює, це реальний крок уперед у відмові від старих підходів. І, урешті-решт, це просто хороші людські взаємини. А це завжди здорово»
На жаль, як показують дослідження, такі діти зустрічаються досить рідко. За даними нещодавнього огляду Національної асоціації освіти США (National Education Association), учителі відзначають, що близько 60 % учнів є «незайнятими» або «невмотивованими». На практиці це означає наявність великої кількості деморалізованих дітей з великою кількістю роздратованих і розчарованих у них учителів і батьків.
То чи є якийсь вихід із такої ситуації? «Звісно», – каже відомий автор і лектор, доктор педагогічних наук Річард Лавуа. За свій більш ніж тридцятирічний стаж роботи вчителем і директором школи-інтернату для дітей із проблемами в навчанні він спостерігав тисячі учнів, які з усіх сил старались бути чимось зайнятими. У своїй книзі «Мотиваційний прорив» Лавуа каже, що всі діти в тій чи іншій мірі мотивовані, дорослі просто повинні допомогти їм визначитися з конкретною мотивацією: «Діти приходять, як незаряджені (мотивацією) батарейки. Ви ж повинні бути готові зарядити їх на повну».
Лавуа, як і багато інших людей, починав свою дослідницьку діяльність з вивчення професійних стратегій, але незабаром розчарувався, не отримавши належного результату. «Наші школидійшли до певної межі, – каже він. – Ми знаємо й оперуємо безліччю різних стилів навчання. Учитель може використовувати дев'ять математичних стратегій, десять стратегій навчання читання, але при цьому всі ми, зазвичай, покладаємося всього лише на один мотиваційний прийом – заохочення й покарання. У підсумку всі вони не працюють».
Так у чому ж полягає відповідь на це запитання? До свого здивування, Лавуа наткнувся на нього зовсім випадково, побачивши рекламу фірми «Madison Avenue». «Якщо хтось і знає, як мотивувати дітей, – каже він, – так це люди, які продають дитячі іграшки та музику. Вони розуміють, що одна й та сама річ не підійде абсолютно всім. Виходить, що діти й дорослі реагують на зовсім різні двигуни мотивації».
Далі Лавуа стверджує, що, щоб допомогти зарядити «батарейку» у дитини, ми повинні детально розібратися, що рухає нею і що рухає нами. Оскільки ми відрізняємося, треба навчитися долати ці відмінності.
Тому спитайте, що ж найбільше мотивує вас і вашу дитину. Перевірте список Лавуа й відзначте, що вам підходить найбільше.
Товариськість. Ця категорія людей обожнює соціальну взаємодію, вони люблять перебувати у жвавому натовпі й відчувати комунікативний зв'язок з іншими людьми і просто терпіти не можуть відчуження та самотність. Коли їм комфортно, вони дружелюбні й можуть досягти висот як в якості виконавця, так і перебуваючи на лідерських позиціях.
Автономія. Для людини в цьому випадку можливість працювати самостійно – це мрія, утілена в життя. Для них плідно попрацювати в бібліотеці – задоволення, шанс вирішити якусь проблему на самоті.
Статус. Такій людині важливо знати, яке місце вона посідає в мікросоціальному середовищі або в суспільстві в цілому й чітко відчувати завойовану нею позитивну репутацію. Критика для неї може стати причиною пригніченості.
Допитливість. Постійна потреба у знаннях для цієї категорії є глибоким і потужним двигуном. Коли щось пробуджує в людини зацікавленість і живий інтерес це, по суті, дар, яким можна користуватися без будь-яких обмежень.
Агресія. Хоч це слово і сприймається, як щось негативне, але не варто обманюватись на цей рахунок. Люди із сильною позитивною агресією хороші конкуренти, а також пристрасні борці за справедливість. Вони хочуть, щоб їхня думка була почутою і приймалася з повагою.
Міць. Знову ж таки, постарайтесь уникнути передчасно негативної оцінки. З позиції мотиваційної сили «потужність/міць» - це відмінний двигун для здобуття впливу, відповідальності й повноважень. В юності вона є дуже природною, органічною та важливою частиною мотиваційної сили, якщо, звісно, ви будете правильно управляти своєю міццю.
Визнання. Багато людей просто обожнюють, коли їх помічають і цінують, відзначають їхні найменші досягнення, вони завжди позитивно реагують на громадське заохочення.
Причетність. Люди такого складу дуже люблять відчувати себе причетними до якихось відомих установ, організацій чи груп. Наприклад, сам Лавуа володіє унікальною колекцією спортивного одягу відомих команд і при будь-якій можливості сам із задоволенням що-небудь одягає. Він глибоко мотивований причетністю.
Якщо ви уважно все проаналізуєте, то помітите, що більшість представлених мотиваційних двигунів так чи інакше присутні в нашому житті, але є все ж один або два, які помітно виділяються на загальному тлі. «У дітей, - каже Лавуа, – так само». Тому, коли ви захочете допомогти дитині відчути мотивацію, спробуйте попрацювати з цими двигунами.
Як приклад Лавуа наводить розповідь про ідею, яку він реалізував у навчальному році. Для кожного свого учня він зробив футболку з логотипом класу. «Деякі хлопці, – пригадує він, – носили їх, доки футболки зовсім не розлізлися, – це були учні, для яких характерна причетність. Інші ж жодного разу не наділи їх знову – це були представники міці, допитливості чи, можливо, інших двигунів». Щоб задіяти всі інші категорії дітей, використовуючи ідею з футболкою, Лавуа запропонував учням самим вибрати колір і логотип (міць, статус), пошити футболки з довгими рукавами в якості заохочення за успіхи в навчанні (визнання), виділити один день на тиждень, щоб носити їх усім разом (товариськість).
«Найважливіше, – пояснює він, – це пам'ятати, що ми, дорослі, можемо диференціювати в дітях всі їхні мотиваційні відмінності й відповідно придумати щось для кожного з них. Я думаю, – каже він, – що це дійсно працює, це реальний крок уперед у відмові від старих підходів. І, урешті-решт, це просто хороші людські взаємини. А це завжди здорово»
Шість способів привернути увагу дітей у класі
Розвивайте культуру досягнень. Сприяйте створенню умов, в яких навчання стане для дітей захоплюючим та цікавим, а задавати питання - буде для них абсолютно нормальним. Знайдіть для своїх учнів складні, але досяжні цілі, а потім придумайте творчі шляхи, які з інтересом приведуть їх до досягнення цих цілей. Наприклад, якщо ви навчаєте їх одиниць виміру, прийнятих у Стародавньому Єгипті, улаштуйте змагання в дусі американської гри «Jeopardy».
Введіть інтереси своїх дітей у навчальний план. Практичні заняття, довгострокові проекти та групові завдання – прекрасний спосіб включати ваших учнів у навчальний процес. Допоможіть їм знайти зв'язок між досліджуваним матеріалом і цілком реальними ситуаціями. Наприклад, якщо ви розповідаєте дітям про Томаса Едісона, нехай кожний з них придумає і створить свій власний винахід. А потім улаштуйте ярмарок винахідників, на якому учні зможуть вразити один одного своєю креативністю.
Підтримайте своїх учнів. Для ваших учнів добрі слова, сказані вами, значать набагато більше, ніж ви можете уявити. Визначте для себе переваги кожного і його особисту ділянку росту, а потім дозвольте дітям відчути, що ви підтримуєте їх у цій захоплюючій навчальній подорожі. Заохочуйте не тільки відмінників, а й тих учнів, хто демонструє старання та успіхи в освоєнні предмета. Коли діти відчують вашу підтримку, вони стануть більш активними в навчанні.
Заохотьте батьківську участь. Розкажіть батькам своїх учнів, яким чином вони можу брати участь у навчанні своїх дітей. Наприклад, батьки можуть інтегруватись у шкільне середовище, приєднавшись до батьківському комітету або залишитись в якості волонтерів. Вони можуть також запропонувати підтримку своїми силами в домашніх умовах, перевіряючи, щоб діти, йдучи у клас, повністю виконали свою домашню роботу.
Зробіть школу безпечною зоною. Для того щоб добре зосередитись під час занять, учні повинні сприймати школу як абсолютно безпечне місце. Поетапно впроваджуючи дисциплінарні правила, ви можете зробити шкільне середовище максимально безпечним. Переконайтесь у тому, що діти вам довіряють і знають, що при виникненні будь-яких проблем, пов'язаних з потенційною небезпекою, вони зможуть про все розповісти вам.
Допоможіть дітям отримати додаткову практику. Заохочуйте своїх учнів брати участь у позашкільних заходах. Використовуйте всі можливі способи для формування та зміцнення системи підтримки між однолітками та вчителями, створення це спортивних команд чи використання сервісних організацій. Це, у свою чергу, допоможе вашим дітям стати більш залученими до навчального процесу під час уроків.
Введіть інтереси своїх дітей у навчальний план. Практичні заняття, довгострокові проекти та групові завдання – прекрасний спосіб включати ваших учнів у навчальний процес. Допоможіть їм знайти зв'язок між досліджуваним матеріалом і цілком реальними ситуаціями. Наприклад, якщо ви розповідаєте дітям про Томаса Едісона, нехай кожний з них придумає і створить свій власний винахід. А потім улаштуйте ярмарок винахідників, на якому учні зможуть вразити один одного своєю креативністю.
Підтримайте своїх учнів. Для ваших учнів добрі слова, сказані вами, значать набагато більше, ніж ви можете уявити. Визначте для себе переваги кожного і його особисту ділянку росту, а потім дозвольте дітям відчути, що ви підтримуєте їх у цій захоплюючій навчальній подорожі. Заохочуйте не тільки відмінників, а й тих учнів, хто демонструє старання та успіхи в освоєнні предмета. Коли діти відчують вашу підтримку, вони стануть більш активними в навчанні.
Заохотьте батьківську участь. Розкажіть батькам своїх учнів, яким чином вони можу брати участь у навчанні своїх дітей. Наприклад, батьки можуть інтегруватись у шкільне середовище, приєднавшись до батьківському комітету або залишитись в якості волонтерів. Вони можуть також запропонувати підтримку своїми силами в домашніх умовах, перевіряючи, щоб діти, йдучи у клас, повністю виконали свою домашню роботу.
Зробіть школу безпечною зоною. Для того щоб добре зосередитись під час занять, учні повинні сприймати школу як абсолютно безпечне місце. Поетапно впроваджуючи дисциплінарні правила, ви можете зробити шкільне середовище максимально безпечним. Переконайтесь у тому, що діти вам довіряють і знають, що при виникненні будь-яких проблем, пов'язаних з потенційною небезпекою, вони зможуть про все розповісти вам.
Допоможіть дітям отримати додаткову практику. Заохочуйте своїх учнів брати участь у позашкільних заходах. Використовуйте всі можливі способи для формування та зміцнення системи підтримки між однолітками та вчителями, створення це спортивних команд чи використання сервісних організацій. Це, у свою чергу, допоможе вашим дітям стати більш залученими до навчального процесу під час уроків.
Немає коментарів:
Дописати коментар